Ключові та предметні компетентності

 

«Формування ключових компетентностей 

на уроках історії»

https://docs.google.com/document/d/1HwUHHxN2KUZkpkQgLUAW8inI8DpSKzDo/edit

Компетентністне навчання

Ключові компетентності (надпредметні, міжпредметні)

Навчальна — уміння здобувати інформацію з різноманітних джерел різними способами, виділяти головне, аналізувати, оцінювати, використовувати на практиці; складати алгоритм навчальної діяльності; здійснювати навчальну діяльність у взаємодії; прогнозувати результат такої діяльності, докладати зусиль до його досягнення; формулювати, висловлювати, доводити власну думку; здатність навчатися протягом життя, підвищувати професійний рівень.

 

Здоров’язберігальна — здатність зберігати фізичне, соціальне, психічне та духовне здоров’я — своє й інших людей (пов’язана з готовністю вести здоровий спосіб життя у фізичній, соціальній, психічній і духовній сферах).

 

Соціальна — здатність до співробітництва в групі та команді, мобільність, уміння адаптуватись і визначати особисті цілі та виконувати різні ролі й функції в колективі, планувати, розробляти

та реалізовувати соціальні проекти індивідуальних і колективних дій; уміння визначати й реалізовувати мету комунікації залежно від обставин; підтримувати взаємини (пов’язана з готовністю робити свідомий вибір, орієнтуватися в проблемах сучасного суспільно-політичного життя; опановувати етику громадянських відносин, навички соціальної активності, функціональної грамотності, уміння організовувати власну трудову та підприємницьку діяльності, оцінювати власні професійні можливості, здатність співвідносити їх із потребами ринку праці).

 

Загальнокультурна — спроможність аналізувати й оцінювати досягнення національної, європейської та світової науки й культури, орієнтуватися в культурному та духовному контексті сучасного суспільства; знати рідну й іноземні мови, використовувати їх; опановувати моделі толерантної поведінки, створювати умови для конструктивної співпраці за умов культурних, мовних і релігійних відмінностей між людьми та народами; застосовувати методи самовиховання, орієнтовані на систему загальнолюдських цінностей (передбачає опанування спілкування

у сфері культурних, мовних, релігійних відносин; здатність цінувати найважливіші досягнення національної, європейської та світової культур).

 

Компетентність ІКТ (інформаційна) — умін ня використовувати джерела інформації, зокрема ІКТ, для власного розвитку, для пошуку, опрацювання та систематизації, зберігання й передання інформації, оперувати технологіями і знаннями, що задовольнять потреби інформаційного суспільства (передбачає опанування нових інформаційних технологій, умінь добирати, аналізувати, оцінювати інформацію, систематизувати її, використовувати джерела інформації для власного розвитку).

 

Громадянська — здатність орієнтуватися в проблемах суспільно-політичного життя, здійснювати захист своїх громадянських прав та інтересів.

 

Підприємницька — здатність співвідносити власні економічні інтереси з наявними матеріальними, трудовими та природними ресурсами, інтересами інших людей і суспільства; бути готовим активно діяти, організовувати власну трудову та підприємницьку діяльність і працю колективу; змінюватись і пристосовуватись до нових потреб ринку праці; оцінювати власні професійні можливості та здібності; приймати економічно обґрунтовані рішення.

 

Загальнопредметні компетентності

Предметні компетентності — сукупність знань, умінь і характерних рис у межах змісту конкретного предмета, необхідних для виконання учнями певних дій із метою розв’язання навчальних проблем, задач, ситуацій.

 

Мовна компетенція — це засвоєння й усвідомлення мовних норм, що історично склались у фонетиці, лексиці, граматиці, орфоепії, семантиці, стилістиці й адекватне їх застосування в будь-якій людській діяльності у процесі використання певної мови.

 

Мовленнєва компетенція — це вміння адекватно й правильно використовувати мову на практиці (висловлювати свої думки, бажання, наміри, прохання тощо), послуговуватися при цьому як мовними, так і позамовними (міміка, жести, рухи), інтонаційними засобами виразності мовлення.

Мовленнєва компетенція має такі змістові характеристики.

• Лексична компетенція — це запас слів у межах певного вікового періоду, здатність до адекватного використання лексем, правильне вживання образних виразів, приказок, прислів’їв, фразеологічних зворотів.
• Фонетична компетенція — правильна вимова всіх звуків рідної мови, звукосполучень відповідно до орфоепічних норм, наголос; добре розвинений фонематичний слух, що дає змогу диференціювати фонеми; опанування інтонаційних засобів виразності мовлення (темп, тембр, сила голосу, логічні наголоси тощо).
• Граматична компетенція — усвідомлене вживання граматичних форм рідної мови згідно із законами та нормами граматики (рід, число, відмінок, клична форма тощо), чуття граматичної форми, наявність корекційних навичок щодо правильності вживання граматичних норм.
• Діамонологічна компетенція — розуміння зв’язного тексту, вміння відповідати на запитання та звертатися із запитаннями, підтримувати та розпочинати розмову, вести діалог, складати різні розповіді.
• Комунікативна компетенція — комплексне застосування мовних і немовних засобів з метою комунікації, спілкування у конкретних соціально-побутових ситуаціях, уміння орієнтуватися в ситуації спілкування, ініціативність спілкування.
• Функціональна компетенція — використання в спілкуванні усного мовлення і письмових текстів зі спеціальною функціональною метою; уміння спілкуватися.
• Стилістична компетенція — уміння стилістично забарвлювати мовлення; аналізувати мовний матеріал; створювати власні висловлювання різних типів і жанрів; удосконалювати текст, посилювати в ньому певну стилістичну рису, що сприяє виразності мовлення.
• Риторична компетенція — уміння будувати доцільне, змістовне, виразне висловлювання.
• Інтелектуальна компетенція: передбачає здатність учнів працювати з різноманітною інформацією, уміння застосовувати здобуті знання в нестандартних ситуаціях; опановувати прийоми самосійного здобуття нових знань, високий рівень розвитку пізнавальних процесів, уміння працювати за умов пошуку, дослідження.
• Креативна компетенція — здатність до розв’язання будь-якого навчального завдання творчо, бажання й уміння діяти оригінально, передбачаючи новизну.

 

Зміни з 5.09.2017 року

Частина перша статті 12 Закону України «Про освіту»  звучить так:

“Метою повної загальної середньої освіти є всебічний розвиток, виховання і соціалізація особистості, яка здатна до життя в суспільстві і цивілізованої взаємодії з природою, має прагнення до самовдосконалення і навчання впродовж життя, готова до свідомого життєвого вибору та самореалізації, відповідальності, трудової діяльності та громадянської активності.

Досягнення цієї мети забезпечується через формування ключових компетентностей, необхідних кожній сучасній людині для її успішної життєдіяльності:

– вільне володіння державною мовою;

– здатність спілкуватися рідною (у разі відмінності від державної) та іноземними мовами;

– математична компетентність;

– компетентності у галузі природничих наук, техніки і технологій;

– інноваційність;

– екологічна компетентність;

– інформаційно-комунікаційна компетентність;

– навчання впродовж життя;

– громадянські та соціальні компетентності, пов’язані з ідеями демократії, справедливості, рівності, прав людини, добробутом  та здоровим способом життя;

– культурна  компетентність;

– підприємливість та фінансова грамотність;

– інші компетентності, передбачені стандартом освіти.

Спільними для всіх компетентностей є такі вміння: читання з розумінням, уміння висловлювати свою думку усно і письмово, критичне та системне мислення, здатність логічно обґрунтовувати позицію, творчість, ініціативність, вміння конструктивно керувати емоціями, оцінювати ризики, приймати рішення, вирішувати проблеми, здатність співпрацювати з іншими”.

 

Предметно-історичні компетенції

  У посібнику «Методика навчання історії в школі» автори О. Пометун і Г. Фрейман відзначають рівні вимірювання результатів навчання:

«Результати навчання, що досягаються на одному уроці, на багатьох уроках, при вивченні теми, розділу, навчального курсу, всіх курсів історії в школі можуть вимірюватись рівнем:

· історичної освіченості учня;

· сформованості історичної свідомості учнів;

· розвитку пізнавальних можливостей школярів;

· розвитку ключових та предметних компетентностей учнів;

· вихованості й загальної культури особистості».

Класифікація основних історико-предметних компетентностей учнів.

·Хронологічні

·Просторові

·Інформаційні

·Мовленнєві

·Логічні

·Аксіологічні 

У школі сьогодні особлива увага надається формуванню правових компетентностей учнів, адже правова освіта є одним з найважливіших чинників розвитку особистості, становлення громадянського суспільства і демократичної правової держави, умовою формування  правосвідомості громадянина.

На кожному етапі навчального процесу ці компетенції мають особливе наповнення.

До предметно-історичних компетенції учнів основної школи відносять:

·  хронологічні (визначати дати і хронологічні межі подій; співвідносити рік зі століттям, століття з тисячоліттям; співвідносити дати подій із певним періодом історії; правильно користуватися лінією часу; встановлювати послідовність та синхронність історичних подій; складати хронологічні таблиці; синхронізувати події історії України та всесвітньої історії; складати синхроністичні таблиці; виокремлювати су-тнісні ознаки історичного періоду чи етапу);

· картографічні (визначати географічне положення країни, рельєф місцевості; показувати на карті місця історичних подій; читати історичну карту, правильно використовуючи знання легенди карти; виконувати завдання на контурній карті; використовувати карту як джерело інформації під час характеристики історичних подій, явищ, процесів; користуючись картою, визначати причини та наслідки історичних подій, пов’язані з геополітичними чинниками і факторами довкілля; використовувати картографічну інформацію для пояснення розвитку міжнародних відносин, політичних інтересів тієї чи тієї країни);

· спеціальні (самостійно здобувати інформацію з тексту та позатекстових компонентів підручника з історії; аналізувати нескладні та адаптовані джерела історичної інформації; визначати, застосовувати історичні терміни та поняття, конкретизуючи поняття на прикладах або визначаючи ознаки поняття на основі аналізу фактів; розповідати про історичні події й явища, описувати їх; давати історичну характеристику видатним діячам; тощо).

До предметно-історичних компетенції учнів старшої школи відносять:

§   хронологічні (розглядати суспільні явища у розвитку та в конкретно-історичних умовах певного часу; співставляти історичні події, явища з періодами (епохами), орієнтуватися в науковій періодизації історії; використовувати періодизацію як спосіб пізнання історичного процесу);

§   картографічні (аналізувати інформацію карти як джерело знань про геополітичні інтереси країн у конкретно-історичний період; аналізувати карту як джерело інформації про основні тенденції розвитку міжнародних відносин та місця в них України; на основі карти пояснювати причинно-наслідкові та інші зв’язки між подіями та явищами; характеризувати історичний процес та його регіональні особливості, спираючись на карту);

§   спеціальні (визначати роль людського фактора в історії, давати багатогранну характеристику історичних особистостей, розкривати внутрішні мотиви дій, складати політичні та історичні портрети; визначати протиріччя в позиціях, інтересах, потребах соціальних груп і окремих осіб та їхньої ролі в історичному процесі; самостійно інтерпретувати зміст історичних джерел та історичні факти, явища, події; критично аналізувати та оцінювати історичні джерела; виявляти тенденційну інформацію та пояснювати її необ’єктивність; оцінювати події та діяльність людей в історичному процесі з позиції загальнолюдських та національних цінностей).

Формування тих чи тих компетенцій потребує від учителя обов’язкового врахування вікових особливостей учнів , та особливостей навчальних курсів. Однак важливіше розуміти, які компетенції і як необхідно формувати, що має стати результатом навчання кожного шкільного предмета. Набуття цих компетенцій учнями можливе за умови цілеспрямованої роботи під час навчального процесу з предмету за конкретними напрямами.

Так, формування хронологічної компетентності учнів забезпечать розгляд суспільних явищ в розвитку та в конкретних історичних умовах певного часу; зіставлення історичних подій, явищ із періодами (епохами), а також орієнтація на використання наукової періодизації історії як способу пізнання історичного процесу – забезпечить.

Формування логічної компетентності учня відбувається під час аналізу, синтезу й узагальнення школярем історичної інформації; використання на уроці наукової термінології; всебічній характеристиці учнями історичних постатей, розкритті внутрішніх мотивів дій, створення політичних та історичних портретів; самостійного визначення учнями сутності, наслідків та значення історичних подій і явищ; проведення нескладних досліджень, проектної роботи.

До логічної предметно-історичної компетентності (за О. Пометун) належать уміння визначати та застосовувати теоретичні поняття, положення, концепції для аналізу й пояснення історичних фактів, явищ, процесів: 1) визнача­ти історичні поняття та застосовувати їх для пояснення іс­торичних явищ і процесів; 2) аналізувати, синтезувати та узагальнювати значний обсяг фактів, простежуючи зв'язки й тенденції історичного процесу; 3) визначати причини, сутність, наслідки та значення історичних явищ та подій, зв'язки між ними; 4) визначати роль людського фактора в історії, розкривати внутрішні мотиви й зовніш­ні чинники діяльності історичних осіб.

Групи вмінь логічної компетенції

Кожна з цих груп передбачає низку вмінь.

До першої з них належать такі:

1) тлумачити історичні поняття. У про­грамі "Історія України. Всесвітня історія. 5—11 класи" за­значено, що учні повинні знати історичні поняття та тер­міни, їх визначення. Учні повинні вміти тлумачити хро­нологічні, історико-географічні, історичні, джерелознавчі, етнічні, соціологічні, політологічні, аксіологічні та культу­рологічні поняття. Наприклад, дати визначення понять "наша ера", "Рубікон", "хрестові походи", "Салічна прав­да", "Велике переселення народів", "дворянство", "рес­публіка", "толерантність", "мистецтво" тощо;

2) застосо­вувати історичні поняття для пояснення історичних явищ і процесів. Історичним поняттям називають ключове сло­во чи ключові слова, у яких відображено основні, важливі, найбільш суттєві сторони історичних подій, явищ та про­цесів. Засвоєння учнями історичних понять є найважливі­шим завданням навчання історії в школі. Простого знан­ня недостатньо — учні повинні вміти їх застосовувати для пояснення історичних явищ і процесів конкретної теми. Наприклад, написати твір-есе на тему "Зародження й ста­новлення християнства", використовуючи поняття: хрис­тиянізація, Біблія, апостол, схизма, католицька та право­славна церкви.

До другої групи належать такі вміння:

1) Осмислювати навчальний історичний матеріал і виз­начати в ньому основне. Осмислення навчального істо­ричного матеріалу — процес розумової діяльності, спря­мованої на розкриття істотних ознак, якостей предметів і явищ та формулювання теоретичних понять, ідей, за­конів. Цей процес передбачає низку мисленнєвих опера­цій: а) аналіз властивостей, ознак предметів і явищ, одер­жаних унаслідок їх безпосереднього сприймання та за­фіксованих в уявленнях; б) логічне групування істотних і неістотних ознак та властивостей; в) "мисленнєве" осяг­нення сутності предметів та явищ і формулювання уза­гальнених ідей, висновків, понять, законів тощо; г) перевірка обґрунтованості й правильності висновків⁹. Визна­чення основного — одне з базових розумових умінь, на яких ґрунтуються інші логічні операції: аналіз і синтез, абстрагування й узагальнення, порівняння й конкретиза­ція¹⁰. Згідно з К. Бахановим, це вміння передбачає таке: визначати точку відліку часу, особливості місцевості, змі­ни в житті людей, політиці, економіці та суспільстві, розрізняти факт і точку зору, відрізняти джерела первин­ної та вторинної інформації, визначати етнічні, соціальні, політичні групи, основні моральні та етичні норми¹¹. Нап­риклад, скласти розгорнутий план параграфа "Початок Національно-визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького", наголошуючи на змі­нах у політико-військовій ситуації в Україні.

2)Аналізувати й синтезувати історичний матеріал. Це вміння чимало науковців вважають фундаментальним се­ред інших умінь, що належать до логічної компетентності. Воно полягає в розчленуванні явища на складники й поєд­нання цілого з частин. У навчанні історії воно розвиваєть­ся протягом усього шкільного курсу й ґрунтується на сформованому в початковій школі вмінні емпіричного поділу різноманітної інформації (тексту, розповіді вчите­ля), відтворенні основних частин почутого. Подальша орієнтовна динаміка розвитку вміння: формування основ елементарного теоретичного аналізу; аналіз сутності яви­ща, події з визначенням їх причин, аналіз власної відповіді і відповідей товаришів; аналіз інформації із залученням додаткових джерел тощо (наприклад, ознайомившись із документом (пактом Молотова — Ріббентропа й таємним протоколом до нього), визначити сутність і значення цьо­го договору.

3)Узагальнювати й класифікувати історичний ма­теріал. Узагальнення вважається основним елементом ло­гіки та міркувань людини, що ґрунтується на визнанні множинності елементів і наявності, принаймні, однієї або декількох властивостей, спільних для цих елементів. Уза­гальнення є основою дедуктивних міркувань. Класифі­кацією називається розгорнутий поділ цілого за видоутво-рювальними ознаками. Такий поділ поступовий і поетап­ний, при цьому на кожному з етапів існує своя видоутво-рювальна ознака. Класифікація широко застосовується в науковій та практичній діяльності. Застосовуючи її, люди­на прагне врахувати й висвітлити всі існуючі члени поді­лу. Наприклад, скласти узагальнювальну таблицю з теми "Наслідки Першої світової війни для основних країн-учас-ниць" або скласти класифікацію локальних збройних кон­фліктів другої половини XX ст.

4)Виявляти тенденції в історичному процесі. Це вміння допомагає учневі бачити подібність і динаміку історичних подій, явищ, що відбувалися в різних країнах, створювати загальну картину світового історичного процесу. Напри­клад, які події 1950 — 80-х рр. у країнах соціалістичного та­бору свідчили про неминучість краху практичного втілен­ня комуністичної ідеї?

5)Визначати прогресивність історичної події, явища. Це вміння безпосередньо пов'язане з розумінням того, які події, явища сприяють розвитку суспільства, є передови­ми для свого часу, а які — відверто регресивними й тяжіють до минулого. Наприклад, визначити, яке значен­ня для тогочасного європейського суспільства мав прихід до влади в Німеччині А. Гітлера з погляду найближчої та віддаленої перспективи.

До третьої групи вмінь належать такі:

1)Переносити загальні ознаки історичного явища (про­цесу) на конкретні події (індукція). Це вміння виявляється в здатності робити опосередковані умовиводи. За його ви­користання рух думок здійснюється від часткових випад­ків до загальної закономірності. Наприклад, визначити, чи було проявом демократизації українського суспільства в 90-х рр. XX ст. проведення приватизації, ваучерної кам­панії, грошової та конституційної реформ.

2)Підводити конкретні події під загальні ознаки істо­ричного явища (процесу) (дедукція). Це вміння теж нале­жить до здатності до опосередкованих умовиводів, але за іншим напрямком думок: від загальної закономірності до часткових випадків. Наприклад, поміркувати, чи є вступ України до Ради Європи, до Світової Організації Торгівлі, прийняття Договору про нерозповсюдження ядерної зброї, Договору про особливе партнерство з НАТО свід­ченнями євроінтеграції України.

3)Наводити конкретні приклади прояву історичних явищ і процесів. Це одне з практичних умінь, що дає змо­гу бачити їх сутність крізь призму конкретних фактів. Су­купність історичних фактів розглядається не як нагромад­ження подій, а як система, що утворює те чи те історичне явище або процес. Наприклад, назвати події, що свідчать про процес християнізації Київської Русі.

4)Установлювати причиново-наслідкові зв'язки між іс­торичними подіями. Причиново-наслідкові зв'язки, поряд з історичними поняттями та тенденціями суспільного роз­витку, є важливим елементом теоретичного складника історичного матеріалу. Тому вміння їх встановлювати є обов'язковим, оскільки дає можливість знаходити взаємо­зв'язок між історичними фактами і доцільно застосовува­ти теоретичні узагальнення. Зв'язки між подіями та яви­щами в методиці навчання історії класифікуються за зміс­том: причиново-наслідкові, хронологічні та локальні. Причиново-наслідкові зв'язки встановлюються з огляду на те, що одне явище (причина) своїм впливом породжує інше (наслідок). Наприклад, що зумовило розвиток рин­кових відносин, виникнення Реформації та Ренесансу в Європі (Великі географічні відкриття).

5) Формулювати висновки. Це одне з основоположних умінь, формування якого розпочинається ще в початковій школі й продовжується на уроках історії, ускладнюючись із кожним роком через збільшення обсягу й ускладнення самого історичного матеріалу. Висновки можуть робитися як за одиничними фактами, так і за багатоаспектними явищами й процесами. Наприклад, прочитати пункт па­раграфа й зробити висновки, що випливають з його ма­теріалу.

До четвертої групи належать вміння:

1)  Визначати роль конкретної людини, групи людей в історії. Це вміння дає змогу глибше розуміти вплив суб'єктивних чинників (конкретних людей) на перебіг іс­торичного процесу. Розвиток цього вміння передбачає оз­найомлення учнів із певними фактами, що свідчать про причетність однієї людини до долі багатьох. Розумова діяльність учнів з опрацювання цих фактів спрямовується за допомогою спеціальних запитань. Наприклад, як впли­нули особисті переконання А. Гітлера (а саме — його ра­систська теорія) на долі мільйонів людей Європи?

2)  Розкривати внутрішні мотиви й зовнішні чинники діяльності історичних осіб. Це вміння на перший погляд подібне до попереднього, але має істотну відмінність: воно спрямоване на виявлення причин (внутрішніх і зовнішніх) поведінки конкретних історичних осіб. Запитання на розви­ток цього вміння має стосуватися певних нюансів біогра­фії історичної особи. Наприклад, поміркувати, які факти біографії російського полководця О. Суворова сприяли розвитку його дисциплінованості та загартованості.

Наступними складниками логічної компетентності є досвід і цінності. Учні починають вивчати історію в шос­тому класі, коли вже мають і практику логічного мислен­ня, і вироблені певні вміння: аналізувати, синтезувати, узагальнювати, осмислювати матеріал й визначати в ньо­му найважливіше тощо, — певний досвід логічного мис­лення. Цей досвід учнів охоплює практичне оволодіння логічними операціями мислення, а також емпіричне уза­гальнення спостережень за власними прийомами логічної діяльності та прийомами такої діяльності інших (як ровес­ників, так і дорослих).

Ціннісним складником логічної компетентності є стій­ка емоційна настанова на логічне, а часто й на критичне мислення під час вивчення історичних подій, явищ, про­цесів; прагнення до розуміння суті історичного процесу, до визначення прогресивності історичної події, до визна­чення ролі людського фактора в історії; бажання й уміння робити для себе висновки з історії; творча активність; здатність визначати власну позицію тощо (див. таблицю).

Методики розвитку логічних компетенцій

Розвиток логічної компетентності учнів на уроках іс­торії відбувається за допомогою різних методик (техноло­гій). Першою варто згадати про методику формування по­нять, за допомогою якої розвивається вміння визначати й застосовувати історичні поняття для пояснення історич­них явищ і процесів. Процес формування історичних по­нять починається з визначення істотних ознак та розкрит­тя їх на конкретному історичному матеріалі. Учні повинні знати сутність історичного поняття. Наступними етапами роботи є визначення місця історичного поняття в загаль-ноісторичному процесі та їхнього зв'язку з іншими істо­ричними поняттями. Методисти визначають такі етапи формування понять: створення цілісної картини історич­ного явища; виокремлення його суттєвих ознак; повідом­лення поняття, яке закріплює сутність цього явища; ви­значення поняття; вправи на використання поняття; пере­хід до вивчення нових понять. За О. Пометун і Г. Фрейманом, механізми формування історичних понять передбачають: 1. Подання нового терміна й визначення, яке узагальнює позначуване поняття. 2. Використання но­вого поняття на цьому й наступних уроках. 3. Методи за­своєння історичних понять: порівняння — короткий опис, виокремлення істотних ознак, рис явища, усвідомлення відмінностей від інших. 4. Наочність — практичне вико­ристання поняття¹⁵.

У формуванні понять у методиці навчання історії виз­начилося кілька шляхів: індуктивний (О. Вагін) (створен­ня цілісної картини явища; визначення його істотних при­чин; визначення поняття; вправи на його застосування; вироблення вміння використовувати поняття для аналізу історичного матеріалу); дедуктивний (Л. Боголюбов, Н. Дайрі, І. Лернер) (визначення поняття, виділення іс­тотних ознак явищ, створення цілісної картини явища, вправи на застосування поняття, вироблення вміння за­стосування поняття для аналізу історичного матеріалу).

Основними умовами успішного формування понять у методиці навчання історії вважають такі: наявність в уч­нів базових знань, взаємопов'язаних та взаємозумовле-них; визначення найбільш доцільних сходинок ("вузлів") формування понять; врахування наявних типових уяв­лень та образів у свідомості учнів; необхідність раннього введення терміна та ознак понять у матеріал, що передує формуванню поняття; урахування специфіки різних груп понять та різного характеру роботи з ними; розкриття по­няття не ізольовано, а спільно із взаємопов'язаними по­няттями; постійне оперування поняттями; правильне спів­відношення емоційного та логічного у формуванні понять; спрямованість на розвиток мислення учнів; пояснення складних понять на спеціальних узагальнювальних уро­ках.

Інша методика — це методика власне формування вмінь, згідно з якою вміння формується в кілька етапів: 1. Отримання знань про мету і зміст способу навчальної роботи. 2. Фіксація цих знань у вигляді схеми. 3. Закріп­лення дій щодо аналогічних історичних фактів. 4. Закріп­лення дій щодо однотипних історичних фактів. 5. Закріп­лення дій на новому історичному матеріалі або нових дже­релах знань. 6. Багаторазове повторення дій, перенесення засвоєних дій на нові об'єкти самостійно і творчо. Мето­дичні умови успішного формування вмінь полягають в ус­відомленні учнями мети й змісту роботи та необхідності застосування навчальних прийомів і засобів; своєчасному з'ясуванні рівня підготовленості учнів; органічному поєднанні формування знань і умінь; системному формуванні вміння (відповідно до визначеної вище послідовності); визначенні міжпредметних зв'язків у формуванні вмінь¹⁷.

Ключовим моментом у методиці формування вмінь є з'ясування учнями сутності й порядку здійснення (меха­нізму) розумової операції, яка часто закріплює в певному інструктивному приписі (правила, інструкція, пам'ятка), що визначає чітку послідовність елементарних операцій (дій) із розв'язання навчального завдання. Цю послідов­ність у методиці називають орієнтовною основою дій, або алгоритмом, а її письмову фіксацію — пам'яткою. Так, уміння визначати основне передбачає таку орієнтовну ос­нову дій: визначення предмета думки (про що йдеться); визначення ключового слова й поняття; відокремлення основного від другорядного (здійснюється сортування ма­теріалу); визначення в тексті (або фіксування під час слу­хання) змістових опорних пунктів для конкретного пере­казу, переказ (або запис) найважливішого за визначени­ми пунктами.

На думку В. Паламарчук, для визначення основного до­статньо таких видів робіт, як формулювання питань за змістом, добір цитат або переказ основних думок, логіч­ний аналіз тексту, поділ тексту на частин и, складання пла­ну (простого — у 6 класі, розгорнутого, — починаючи з 7 класу)¹⁸.

Для діагностики здатності визначати істотні ознаки й узагальнювати споріднені факти та явища на різних рів­нях складності учням пропонуємо згрупувати історичні поняття, попередньо виписані на окремих картках, вико­нуючи завдання: а) згрупуйте картки й дайте короткі на­зви групам понять; б) так само, як ви поєднували картки, спробуйте об'єднати групи, не перекладаючи з раніше ут­ворених груп окремі поняття, нових груп має бути якомо­га менше; в) продовжіть об'єднання групі, аж поки їх не залишиться 2—3. Час виконання роботи, критерії групу­вання, самостійність виконання завдань, аргументацію принципів класифікації враховуємо під час підведення підсумків.

Алгоритм опанування учнями процедури аналізу пере­дбачає демонстрацію вчителем зразка аналізу історичних подій і явищ, закріплення основних моментів аналізу у схемі, засвоєння учнями плану аналізу конкретного яви­ща або структурно-логічної схеми події чи історичного явища; здійснення аналізу за допомогою узагальнюваль­них таблиць.

Етапи формування вмінь

Формування вміння порівнювати здійснюється в кіль­ка етапів:

1. Порівняння окремих предметів (початкова школа).

2. Встановлення спільного та відмінного окремих історичних фактів.

3. Порівняння окремих етапів роз­витку нескладних історичних явищ (6 клас).

4. Порівняння однорідних історичних явищ, що мали місце в різні періо­ди історії, виявляючи їх спільні причини й наслідки (7 клас).

5. Порівняння за сутнісними ознаками в само­стійно обраній послідовності (8 клас).

Порядок дій у процесі формування вміння подібний до заповнення порівняльної таблиці: 1. Визначення й запис об'єктів порівняння. 2. Пошук споріднених сутнісних ознак об'єктів, що порівнюються. 3. Уявне формулювання й короткий запис змісту порівняння. 4. Порівняння об'єктів за кожною з позначених ліній. 5. Узагальнення й короткий запис у нижній частині таблиці.

Формування вміння виділяти причиново-наслідкові зв'язки між історичними подіями передбачає щонаймен­ше розвиток трьох рівнів розумових дій учнів: виявлення причини історичної події чи явища; встановлення наслід­ків цієї події чи явища; узагальнення й значення причино­во-наслідкових зв'язків.

На думку методиста В. Сотниченка, виявлення причин історичного явища чи процесу відбувається за таким алго­ритмом. Визначити: 1) які труднощі можна назвати найха­рактернішими для вихідного етапу процесу; 2) коли вони почали виникати; 3) у яких сферах життєдіяльності вони почали виявлятися; 4) у чому полягає їх шкідливий вплив; 5) інтереси яких сил перетнулися на цьому етапі; 6) що стало об'єктом протистояння цих сил; 7) коли, у якому на­прямі і яким чином почався процес розв'язання проблем? Форма узагальнення:  "Проблема протистояння (яких сил?) ______, що склалася (коли?) ________   , полягала в тому, що їхні   інтереси   перетнулися   навколо ________. Процес розв'язання цієї проблеми розпочався _______     і розгорнувся в напрямі        _____ ".

Наслідки історичного процесу В. Сотниченко пропонує розглядати за алгоритмом:

1) яким фактичним результатом закінчився процес розв'язання проблеми;

2) чи цілком її було розв'язано;

3) які наслідки мав результат для кожного учасника історичного процесу;
4) чи для всіх учасників такий результат був однаково бажаний;

5) як результат розв'язання проблеми позначився на державі, суспільстві, людині?

Форма узагальнення: "Основним результатом цього процесу стало______. Проблему було розв'язано (як?) _______. Результат мав різне значення для учасників процесу ________. Результат позначився на державі (як?) _____, суспільстві (як?) ________ людині (як?) _________.

          Уміння визначати роль людського фактора в історії, розкривати внутрішні мотиви й зовнішні чинники діяльності історичних осіб спирається на широке вміння дава­ти характеристику історичної особи. Методика форму­вання цього вміння була розроблена ще за радянських часів і зазнала неабиякого впливу класового підходу. Розвиток цього  вміння  здійснюється  за допомогою:

1.Розповіді вчителя про історичну особу з виокремлен­ням основних критеріїв оцінки і пунктів характеристики.

2.Рішення проблемних завдань про діяльність історичних осіб, що пов'язані з різними оцінками їхньої діяльності.

3.Складання плану-оцінки історичної особи.

4. Підго­товки повідомлень (рефератів) про історичну особу.

5. Узагальнювальних характеристик на етапі завершення вивчення теми.

6. Написання творів-мініатюр з узагаль­ненням матеріалу підручника. \

7. Виконання лабораторно-практичних робіт, присвячених вивченню джерел, пов'язаних із певною історичною особою тощо.

У методиці поширена така структура характеристики й оцінки історичної особи:

Структура характеристики й оцінки історичної особи:

 

1. Історичні умови і вплив сус­пільного середовища на формування поглядів. Життєві цілі людини.

 2. Риси вдачі особи, їх залежність від вихо­вання, ідеалів суспільства того часу. Якості особистості, які допомагали або перешкоджали досягненню мети й розв'язанню історичних завдань, висунутих тогочасним суспільством.                

3. Зв'язок між цілями й можливостями діяльності.

4. Засоби, що застосовувалися для досягнення мети.

5. Значення і роль в історії за результатами діяль­ності, значенням для певної людської спільності (племені, народу), впливом на подальший перебіг подій, впливом його прикладу на інших людей.

 6. Власне ставлення до іс­торичного діяча з урахуванням цілей, мотивів, засобів і результатів досягнення мети з погляду людини того часу.

 

 На основі такої схеми вчителі розробляють пам'ятки ха­рактеристики й оцінки історичної постаті.

          Оцінювання рівня розвитку логічної компетентності учнів старшої школи може здійснюватися відповідно до рівня їх навчальних досягнень:

1) низький — учень може впізнати історичну подію, верству населення, постать за описом, вибирає правильний варіант відповіді з двох запропонованих (на рівні "так — ні");

2) середній — ученьможе визначати окремі ознаки історичних понять і загалом правильно їх вживає; може виокремлювати певні категорії населення; поверхово аналізує історичний матеріал;

3) достатній — учень виявляє розуміння історичної термінології; дає загальну характеристику події (причини, наслідки, значення), виокремлює ознаки явищ та процесів, правильно визначає історичні поняття, ідентифікує різні категорії населення; аналізує історичні факти на основі їх опису і наочного відображення; характеризує причиново-наслідкові зв'язки між історичними явищами;

4) високий — учень володіє набутими знаннями та вміннями й використовує їх для розв'язання нової навчальної проблеми, виявляє повне розуміння історичних явищ, процесів; самостійно ідентифікує себе та інших в історичному процесі.